Історія

Після смерті Сталіна…

Загальна обстановка в СРСР після смерті Сталіна залишалася складною. Все більш відкрито висловлювалося невдоволення гострим житловим питанням, важким матеріальним становищем, на яке надавали скромне вплив заходів зі стимулювання економіки і зниження роздрібних цін.У Кремлі усвідомлювалася небезпека появи широкого невдоволення і ознак відторгнення режиму.

Не могли там не розуміти і того, що масові репресії для придушення невдоволення. Тепер вже були неможливі. Звільнення політв’язнів та їх реабілітація породжували, особливо серед інтелігенції, питання, що відбувалося і відбувається в країні, і хто в цьому винен?Стабілізувати ситуацію (і це не цілком усвідомлювали Хрущов і його найближчі прихильники) могли заходу або події, які дали б надію і перспективу на краще майбутнє.

Такою подією повинен був стати черговою, XX з’їзд КПРС. З’їзд і звітний доповідь готувалися з весни 1955 р. На початку квітня було ухвалено рішення про скликання з’їзду 14 лютого 1956 р.

і, хоча передбачалося оголосити на ньому майже революційні установки.Отже, 25 лютого 1956 р. на трибуни XX з’їзду стояла людина, багато років віддано служив Сталіну.

Але це був уже інший сталініст. Сталініст нового часу, який малював правдиву, хоча далеко не повну картину жахливих недавніх злочинів. У залі сиділи теж сталіністи, яким були відомі багато з дехтяренко зловісних фактів.

Більшість делегатів з’їзду в різній мірі були відповідальні за подібні діяння, але перш мовчання служило способом їх самозбереження. Тепер Хрущов говорив про все вголос, і це насторожувало і приголомшувало. Радянський філософ Ю.

П. Францев, заступник головного редактора «Правди» так, переходячи часом на шепіт, описував товаришам по службі свої враження від з’їзду: «Я міг думати, що це станеться коли-то, має відбутися, але ніколи не очікував, що до цього доживу».Майже відразу після з’їзду, 5 березня 1956 р.

Президія ЦК прийняв рішення ознайомити всіх комуністів і комсомольців, «а також безпартійний актив робітників, службовців і колгоспників» з доповіддю Хрущова, виголошені на закритому засіданні XX з’їзду КПРС. Його варіант прослухали сім мільйонів комуністів і 15 мільйонів комсомольців. Таким чином, основний зміст «секретного» доповіді стало відомо широким партійними колами, а незабаром і багатьом мільйонам безпартійних громадян СРСР.