Ракети для ракетної кризи
Історія

Ракети для ракетної кризи

У жовтні 2017 року світ відзначив 55-річну річницю подій, ледь не стали початком Третьої, вже ядерної світової війни — кризи, відомого в нашій країні як Карибський, а в США — як «Кубинська ракетна». Здорової ядерної вишенькою на торті була ракетна дивізія з ракетами середньої дальності (БРСД), здатними вразити цілі на більшій частині території США.Цілі, які цим кроком хотів досягти СРСР, до й пор обговорюються.

Як загальне, можна виділити захист Куби від можливого вторгнення демократизаторів, спробу змусити США скоротити кількість своїх БРСД в Європі та Туреччині, а в ідеалі і змусити американців «злити» західний Берлін. Хоча за наслідками кризи СРСР пішов на задній хід і вивів тільки що встановлені ракети, частини цілей вдалося досягти — на Кубу американці пообіцяли не вторгатися, запорукою чого залишився символічний радянський контингент, а БРСД в Європі тихо списали.В оповіданнях про кризу зазвичай говорять про політиках, але давайте познайомимося ближче з тим, навколо чого все крутилося тоді на насправді — радянськими ракетами і боєголовками, які таємно доставили до американському порогу.

Р-12Баллистические ракети середньої дальності Р-12 — без сумніви головні герої подій. Це їх помітили американські літаки-шпигуни, з чого і почалася криза, саме вони були найбільш далекобійним засобом доставки ядерних зарядів. Перед «чорною суботою», піком кризи 27 жовтня, ці ракети як раз встигли привести в бойову готовність.

До моменту подій Р-12 була основною ракетою нещодавно створених ракетних військ стратегічного призначення (РВСП) СРСР. З 1960 року їх розгортали на заході країни; з дальністю близько 2000 кілометрів вони могли відправити термоядерну посилку 2,3 мегатонни майже в будь-яку країну західної Європи, хіба що до Іспанії не дотягувалися.На Кубу встигли привезти все заплановані 24 пускові установки і 36 ракет Р-12 і, в останній момент, головні частини.

Будучи розміщеними на Кубі, ці ракети були здатні вражати умовну «південно-східну» чверть США, включаючи Вашингтон. Якщо врахувати, що справжніх міжконтинентальних ракет в СРСР в на час було зовсім небагато, то це практично удваивало кількість зарядів, що СРСР міг відправити заокеанського партнера в у разі війни.У разі нападу на Кубу, стартові позиції Р-12 було б пріоритетною метою, поряд з позиціями ЗРК, але завдяки хорошій маскуванню і захист зенітно-ракетними комплексами, ВПС США не могло гарантувати швидкого їх знищення.

Це і стало одним з факторів, чому американці схилилися до дипломатичному вирішення.Р-14А ось Р-14, в відміну від робочої конячки Р-12 була в 1962 році новітньої іграшкою. Тільки роком раніше їх прийняли на озброєння.

Конструктивно вона була розвитком Р-12, все ще одноступінчастої, але з значно виросли розмірами і збільшеною дальністю до 3500 км (або до 4500 км з полегшеної бойовою частиною). З такими характеристиками вже можна було з глибини території СРСР вражати будь-які цілі в Європі.На Кубі передбачалося розгорнути 16 пускових установок і 24 ракети Р-14.

Вони вже змогли б дотягнутися до практично будь-яких цілей у Штатах, крім самого північно-заходу. До початку блокади встигли доставити боєголовки, такої ж потужності як на Р-12, але самі ракети Р-14 на острів не потрапили. Однак у протягом кризи американці допускали їх розміщення на невиявлених позиціях і приймали це в розрахунок.

У страху очі великі!ФКР-1 «Метеор»Балістичні ракети середньої дальності стали головними героями заварушки, з-за чого незаслужено у тіні залишилося тактичну ядерну зброю, а адже саме у нього були куди більші шанси бути застосованим. При формуванні складу радянської військової угруповання йому відводилася роль засобу оборони острова на випадок американського десанту. Крім того, передбачалося у разі початку війни знищити базу в Гуантанамо.

Сім’ї особового складу бази були у час кризи терміново евакуйовані.Основною тактичною ядерною зброєю радянської угруповання стали крилаті ракети ФКР-1, сухопутна версія першої вітчизняної протикорабельної ракети КС-1 «Комета». Вони запускалися з спеціального причепа з допомогою порохового прискорювача і найбільше нагадували винищувач без пілота (зате начинкою потужністю до 4 кілотонн).

Пролетіти ці соколи могли до 125 км. На озброєння «Метеор» взяли в 1957 році.Планувалося перекинути на Кубу два полку ВПС СРСР (вони вважалися«авіацією»), озброєних такими ракетами.

У загальній складності, 16 пускових установок і 80 ракет. До блокади встигли привезти 34 ракети і все боєголовки — в загалом, недопоставка була не важлива, і так подвійний боєкомплект виходив, а якби почався кіпіш, на перезарядку часу б не залишилося. Доставлені були і родинні протикорабельні комплекси С-2 «Сопка», але вони не оснащувалися ядерними бойовими частинами.

Дозвукові ненадійні ракети здавалися не кращим зброєю, але були не громіздкі і мобільні. Швидше за все, при залпових і несподіваних пусках велика частина їх досягла б цілей.2К6 «Луна»Поряд з таким мотлохом, як ФКР-1, привезли на Кубу і новинку — тактичний ракетний комплекс «Луна» з твердопаливної некерованою ракетою.

Плюсами твердопаливних ракет є невибагливість і набагато більш швидкий пуск після віддачі команди, всього кілька хвилин. У рідинних ракет того часу бувало по півгодини і більше, навіть якщо заздалегідь підготуватися. Точність кульгала, але за заповітам батьків-командирів компенсувалася потужністю — 10 кілотонн, як в Хіросімі, непогано для маленької машинки розміром з трактор.

Дальність, правда, не вражала — близько 30 кілометрів, але у попередниць «Місяця» і за менше.Комплекс «Луна» до того часу тільки рік з невеликим надходив на озброєння радянської армії — в як засіб пробивання дороги грізним радянським танковим армадам. На Кубі, якби до цього дійшло, довелося б наносити удари по плацдармах американської морської піхоти і сосредоточениям військ.

Плюсом цих комплексів був той факт, що завдяки малим розмірам і швидкості застосування, авіації їх відловити було тяжко (важче, ніж ФКР-1).На Кубу було доставлено 12 таких комплексів, 60 ракет і (за різними оцінками) від 6 до 12 ядерних боєголовок (решта були звичайні, фугасні).Іл-28Говоря про ракетний потенціал, не можна забувати і про авіації, як засіб доставки ядерних зарядів.

На Кубу СРСР перекинув чотири десятки бомбардувальників Іл-28 і новітніх на та момент винищувачів Міг-21. Перші хоч до початку 60-х років і застаріли, але мали в боекомплекте 6 тактичних ядерних бомб потужністю близько 10 кілотонн. У умовах чисельної переваги американської авіації їм б довелося непросто, але плутанина, протидія радянських винищувачів і ЗРК С-75 могли дати їм шанс.

Крім перерахованого вище зброї, згадується 4 морські ядерні міни, але за ним подробиць ні.Як добре видно — до того часу, як американці дізналися про перевезення ракет, зорієнтувалися і організували блокаду острова, на Кубі виявилася розгорнута класна угруповання. Так що, якби справа дійшла до штурму острова, то навіть у у разі успішного знищення Р-12 (які могли бути запущені — навіть з максимальної готовності — тільки за 20 хвилин), дати прикурити від ядерного полум’я цілком собі було чим.

P.S.: Найцікавіше, що Третя світова в ті дні могла початися просто з-за надмірної балакучості деяких діячів.

Related posts

Leave a Comment