Історія

Витоки сучасної цензури

Автор – Володимир Герасименко.У вересні 1908 року британський полковник Уортли провів ряд бесід з Вільгельмом, на підставі яких склав матеріал для публікації в газеті “Daily telegraph”. Матеріал носив примирливий тон, Кайзер бажав довести свої мирні наміри по відношенню до Великобританії.

Для того, щоб довести відсутність суперечностей між двома монархіями Вільгельм дещо переосмислив вчинки і дії Німеччини. Так, флот Рейх будував не проти Англії, а проти..

. наберіть в легені повітря..

. Японії, саме німецькі генерали врятували становище англійців під час війни з бурами, а Кайзер не дозволив в цей час Росії і Франції спільно напасти на британців. Сказати, що інтерпретації німецького імператора були своєрідні, це ще дуже м’яко.

Тим не менш Вільгельм, отримавши текст бесід, схвалив його і на всяк випадок послав на перевірку канцлеру Бюлову. Той перебував у відпустці, тому передоручив перевірку міністерству закордонних справ, але його керівництво теж була у відпустці, тому перевіряли текст чиновники низького рангу, які побоювалися виправляти мова імператора. А правити там треба було все, так як до цього моменту в німецькому суспільстві була одна річ, яка об’єднує людей усіх політичних поглядів – ненависть до Британії.

З самого об’єднання Німеччини саме Британія вважалася головним ворогом, як військовими і політиками, так і народом. Британія заважала торгувати німецькими товарами, демпінгувала, розоряла німецьких виробників, заважала заводити колонії, підтримувала Францію, ліз у справи німецьких князівств..

. Коротше заважала життя як верхів, так і низів суспільства. Причому чим далі, тим ненависть до британцям тільки посилювалася (не без участі політичної верхівки Рейху природно), і, що ще пару років тому зійшло б, тепер сприймалося суспільством як зрада.

Опубліковане 28 жовтня в Англії і перепечатанное 29 жовтня німецькими газетами інтерв’ю викликало ефект бомби, що розірвалася. Бомба вибухнула прямо під підставою німецької монархії, так як буквально все суспільство ополчилася на Кайзера, оцінюючи його в категоріях від дурня, до зрадника. Особливо сильно рвонуло у представників еліти Рейху.

Невдоволення було настільки велике, що з засудженням Вільгельма виступали як праві, в тому числі і монархісти(!), так і ліві. Депутати партій, що засідали в Рейхстазі сходилися на думці, що Кайзеру треба як мінімум законодавчо обмежити свободу слова(!). Поки це думка висловлювалася в особистих розмовах і листуванні, але на 10 листопада було призначено екстрене засідання Рейхстагу.

Здавалося б, можна зробити ситуацію гірше? Як з’ясувалося можна. Протягом трьох днів канцлер Бюлов вичікував, сподіваючись, що хвиля спаде. Коли ж цього не сталося, він випустив заяву, де стверджував, що текст не читав і взагалі винне міністерство закордонних справ.

Свій вчинок Бюлов пояснив тим, що він не міг сам прочитати те, що було написано нерозбірливим почерком на поганому папері. Цей виступ ще більше погіршило ситуацію, виставивши тепер кабінет міністрів некомпетентним. Так військовий міністр фон Ейнем, не виступаючи проти Кайзера, звинуватив Бюлова у зраді.

Тепер скандал було не зупинити. На засіданні Рейхстагу Бюлов знову спробував виправдатися і погодився “..

. спонукати його величність імператора надалі також і в приватних бесідах дотримуватися ту стриманість, яка абсолютно необхідна в інтересах єдності політики авторитету корони”. Це заяву навіть удостоївся оплесків.

Тим не менш дозволом кризи ще і не пахло. 11 листопада представник дипломатичної служби фон Кидерлен-Вехтер спробував виправдати дії Кайзера, але рейхстаг підняв його на сміх, в тому числі і за те, що він говорив із швабським акцентом. У кулуарах же вже ходили розмови про підзвітному Рейхстагу уряді, а найзавзятіші ліві висловлювалися пошепки на користь республіки.

Лише один депутат Рейхстагу встав на захист Вільгельма, і той був засуджений своєю ж партією. Ситуація була настільки напруженою, що серед прихильників Кайзера ходили думки про те, що якщо криза терміново не згасити, то може статися “революція зверху”. Бачачи, єдиний вихід з кризи в задоволенні найменш радикальних вимог парламенту і суспільства, Бюлов переконав Кайзера підписати 17 листопада зобов’язання стежити за своїми виступами.

Вже 21 листопада під час виступу в ратуші Вільгельм читав свою промову, листи з якою йому передавав канцлер. Вся ця ситуація настільки вразила Кайзера, що той зліг з нервовим зривом, а його повноваження були тимчасово передані кронпринцу. Тим не менш загострення обурення став спадати.

Депутати Рейхстагу ще намагалися на вже низхідній хвилі законодавчо нав’язати урядовий контроль над промовами Кайзера, але було вже пізно – консерватори і праві центристи були задоволені компромісом і не хотіли втрачати статус кво. Мріяння гарячих голів про зміну політичної системи канули в лету – вируюча політична еліта виявилася не зможе мобілізувати широкі народні маси. А життя 2-го Рейху пішла своєю чергою, але вже трохи по-іншому.