Історія

Як Гітлер випередив Сталіна і навіщо потрібно читати німецькі архіви?

За роки, що минули з часу закінчення Великої Вітчизняної війни, окремі епізоди радянської історії тієї епохи обросли міфами, створеними, зокрема, офіційною історіографією. І сьогодні багатьом з нас важко уявити, що до нападу Німеччини на СРСР дві країни були спочатку союзниками, а потім суперниками за гегемонію в Європі і що, наприклад, «подвиг героїв-панфіловців» – легенда, створена радянською пропагандою. Про те, що відбувалося напередодні війни і як розвивалися події на фронті, кореспондент Republic поговорив з російським істориком і публіцистом Борисом Соколовим.

– Радянський Союз вступив у Другу світову війну 22 червня 1941 року. Чи це Могло відбутися раніше і на чиїй стороні тоді воював би СРСР?– Я не згоден з твердженням, що Радянський Союз вступив у Другу світову війну 22 червня 1941 року. Вже підписавши пакт про ненапад 23 серпня 1939 року та відповідні секретні протоколи до нього, Сталін і Гітлер стали на шлях розв’язання Другої світової війни.

Фактично СРСР вступив у Другу світову війну 17 вересня 1939 року, коли Червона армія без оголошення війни вторглася на територію Польщі і окупувала Західну Україну, Західну Білорусію і Віленський коридор. І Радянський Союз вступив у війну як агресор. Точно такими ж актами агресії були окупація Прибалтики, Бессарабії, Північної Буковини і напад на Фінляндію.

І від того, що 22 червня 1941 року Гітлер напав на Сталіна, СРСР не перестав бути агресором. Адже якби було навпаки і Сталін встиг би першим напасти на Гітлера (а такі плани у нього були і в 1940-му, і в 1941 році, і був навіть встановлений початковий термін нападу на 12 червня 1941 року, зафіксований в плані розгортання РСЧА від 11 березня того ж року), то Німеччина після цього все одно не перестала б бути агресором в очах країн антигітлерівської коаліції. Чому ж до Радянського Союзу у нас повинен бути інший підхід? Тільки тому, що він опинився серед переможців? І, будучи агресором, СРСР ніс народам Східної Європи не тільки звільнення від нацистського тоталітаризму, але і насадження тоталітаризму комуністичного.

– На що розраховував Сталін, спостерігаючи, як Німеччина підбирається до радянських кордонів? Які плани наступальної війни розроблялися радянським командуванням?– Суть стратегії двох диктаторів зводилася до того, що Сталін не вірив Гітлеру і не сумнівався, що той на нього нападе, а Гітлер точно так само не вірив Сталіну і не сумнівався, що той на нього нападе. Різниця була тільки в тому, що Сталін вважав, що німецьке напад піде в 42-му році, після того, як вермахт розправиться з Англією. І тому спокійно продовжував підготовку до нападу навесні і влітку 1941 року.

Коли, за твердженням Георгія Жукова, він і Семен Тимошенко повідомили Сталіну в лютому 1941 року почалася концентрації німецьких військ у радянських кордонів, той відповів: «Все правильно. Вони нас бояться».А вперше Сталін готував напад на Німеччину ще влітку 1940 року.

Тому ще в кінці лютого 1940 року радянському флоту було наказано вважати Німеччину та її союзників ймовірними противниками. П’ятого березня було прийнято рішення про спішному розстріл полонених польських офіцерів, яких ні в якому разі не хотіли віддавати польського уряду у вигнанні, а демобілізація призваних на війну з Фінляндією була відкладена до 1 липня 1940 року. Тільки блискавичний крах Франції змусив Сталіна перенести напад на Німеччину влітку 1941 року.

Гітлер же вважав, що Сталін може напасти і в 1941 році, тому квапився обрушитися на СРСР, як тільки розгромив Франції і отримав можливість перекинути основні сили на Схід. У ході підготовки операції «Морський лев» і повітряної «Битви за Британію», яку люфтваффе програли, фюреру стало ясно, що висадка німецьких військ в Англії найближчим часом неможлива. Тому у нього не було ніяких підстав відкладати вторгнення в СРСР.

Але якщо б навіть Сталіну якимось дивом вдалося підготувати напад 12 червня 1941 року, як він спочатку планував, результат боїв 1941 року був би таким же, як і в дійсності після німецького нападу. Адже радянські плани нападу на Німеччину, розроблені в березні – травні 1941 року, передбачали нанесення єдиного головного удару на південно-західному напрямку, де, як вважали Жуків і Тимошенко, знаходяться основні німецькі сили. Передбачалося розбити їх, а потім ударом на північ до узбережжя Балтики відрізати німецьку угруповання в Польщі.

При цьому на інших ділянках фронту в перші дні війни не передбачалося жодних активних дій. Тому німці, легко визначивши напрямок радянського наступу, завдали б атакуючим потужний контрудар у фланг військами своєї найсильнішої групи армій «Центр» і влаштували б Червоної армії гігантський котел в Південній Польщі. І в будь-якому випадку результат перших битв визначався б не тим, хто вдарив першим, а рівнем бойової підготовки командування, в чому вермахту було переважну перевагу.