Лисий дідусь і цибулю

Крім рідної бабусі (про неї я потім розповім у фарбах), у мене була ще й двоюрідна — пощастило так пощастило! Виростила доньку без чоловіка і на схилі років зустріла своє щастя в особі Олексія Єфремовича.Взагалі-то батька його звали Сергієм, але паспортистка в ті дрімучі роки попалася то глуха, то чи шкідлива, тому Сергій трансформувався в Єфрема — цілком поширене ім’я було. Так і жив Олексій Єфремович зі своєю рідною сестрою Марією Сергіївною, потім вже без сестри: мужнів, одружився, плодив, розлучався — і теж познайомився з бабусиної родичкою.

Ми приїжджали в гості до стареньких, і діда Льоша щоразу відкривав рипучу двері, радісно кажучи при цьому: А-а-а-а-а! Іноді навіть було незрозуміло, двері чи це скрипить або сам господар коментує прихід гостей.Всім був хороший діда Льоша, так от тільки він був лисий як коліно. Або навіть немає, коліно, вкрита пушком, йому в цьому програвала.

Голова діда була абсолютно гладкою й рожевою, ось прямо ні натяку на рослинний покрив. Це, зізнатися, лякало й причаровувало. Тут необхідно ліричний відступ: в дитинстві я терпіти не могла варену цибулю, який, на жаль, часто попадався мені в супі.

Ну ладно ще дрібно нарізаний і обсмажений, але бабуся поміщала в каструлю очищену головку, яка разваривалась в моторошно несмачну масу. Природно, я вибирала цибулю і прикрашала їм бортики тарілки, що викликало у бабусі бурю обурення.— А ти знаєш, чому діда Льоша лисий? — якось запитала бабуся і, не дочекавшись відповіді, продовжила: — Справа в тому, що він не їв цибулю взагалі ні в якому вигляді з самого дитинства.

Ось у нього все волоссячко і повыпали.Сказати, що я була в шоці — нічого не сказати. Не бажаючи повторення дідовій долі, я стала їсти цибулю і вареним, і печеним, і навіть сирим, втім, ніякого задоволення від цього не отримував.
Страшна правда відкрилася мені вже багато років.© Павло Коскін, 2019