Символіка Софійського подвір’я
Не менш «красномовна» символіка і в архітектурі знаменитої Брами Заборовського, побудованої в кращих традиціях українського бароко за принципом перспективних порталів (1748). Пишний фронтон, повитий акантовими і пальмовим листям, і йде всередину арка з рослинним орнаментом є свого роду полем для розміщення в ньому символічних знаків. Центральну частину в овалі фронтону займає корона – символ монаршої влади (подібні зображення поміщені і над двоголовими орлами, розташованими на фасаді дзвіниці Софійського собору). Деякі дослідники ототожнюють головний убір з митрою – необхідним атрибутом в облаченні вищого духовенства.
Однак митра має вертикальну циліндричну форму з заокругленим верхом, а в згаданому зображенні переважає горизонталь. Наочним прикладом правильності наших суджень служить гравюра, виконана відомим українським художником ХVIII століття Григорієм Левицьким, де митрополит Рафаїл Заборовський зображений у всіх регаліях і в головному уборі, відповідному його сану. Показовим є і малюнок невідомого художника ХІХ століття, що зображає київського владику в митрі і зі свічками. Над внутрішньої аркою воріт поміщений і герб самого Заборовського: палаюче серце, зазначене хрестом.
Вдивляючись в обриси рослинних орнаментів, виноградних грон і волют на коринфських колонах, виявляємо особи двох потішних персонажів – один сміється, інший сумує. «Мені сумно від того, що весело тобі», – немов говорять застиглі в камені маскарони. Цей своєрідний «сюрприз» зодчого Шеделя, ймовірно, схвалив і сам владика, який, за свідченнями сучасників, був теж прекрасним архітектором.
Символіка радості і смутку споконвіку була присутня як в архітектурі, так і в образотворчому мистецтві. У 1884 в журналі «Киевская старина» (N7) був опублікований старовинний портрет доньки Ярослава Анни з написом: «Анна Ярославна, королева французька, народилася в Києві і померла поблизу Парижа». Поруч з королевою зображені горлиця, засохле дерево і кущ лілій. Девіз на дузі герба був такий: «оплакувати моє життя і його смерть». Птах і дерево уособлювали печаль, а лілія – чистоту (правда, не слід забувати, що лілія була національною емблемою Франції). А ось інформація про місце смерті Анни Ярославни вимагає істотних уточнень.
Після смерті Генріха, а потім і графа Рауля, королева-мати дуже затужила за батьківщиною. Вона посилає гінців до Києва, але ті їй приносять невтішні вісті: Русь веде тривалу війну з половцями. Нарешті Анна дізнається, що її рідний брат Ізяслав знаходиться в німецькому місті Майнц на Рейні. Це одна з точок її предсвадебного подорожі з берегів Дніпра до Франції навесні 1049 року. Тоді дружина великого князя в супроводі французького екскорта благополучно минула Польщу, Чехію, Німеччину і в травні досягла міста Реймса, де і відбулося одруження.
Анна поспішає в Майнц, але Ізяслав вже в Вормсі, місті, розташованому також на території Німеччини. По прибуттю в Вормс Анну чекає чергове розчарування – брат уже виїхав на батьківщину. Французькі історики стверджують, що королева мала намір продовжити подорож аж до самого Києва. Але саме в Вормсі, в гостинному домі місцевого єпископа Оттона, Анна Ярославна померла.