Пізніше каяття

Йде літо, настає осінь. Потім зима , з низкою холодних днів. І голову прикрасить нашу проседь З роками ми стаємо мудрей.

А що вік? Нам вік не перешкода. За життя чимало пройдено шляхів. За те, що в житті було нам утіхою, Скажи спасибі матері своєї! Вона на шлях тебе благословила Молилася за удачу за твою.
Її любов скрізь тебе зберігала! Та зберегла у безодні на краю! Так, роки витрачав я не шкодуючи, І не цінував у той час життя своє! І лише тепер про це жалкуючи, Звіт своїм вчинкам віддаю! Тепер я подорослішав душею і тілом І голова вкрилась сивиною! Я розумію, що на світі білому, Закінчиться коли-то шлях земний!