Головна Лук’янівська
Чергову прогулянку з читачами «Газети по-київськи» ми зробимо по вулиці, що з’явилася на карті міста приблизно півтора сторіччя тому. Коли передмісті Лук’янівка почали освоювати як частина Києва, через нього в напрямку літописного урочища Дорогожичі пролягла вулиця Велика Дорогожицька.
У міру розвитку міста пустельна вулиця забудовувалася все щільніше. Вид і призначення будівель були різноманітні: від особняків багачів і солідних дохідних будинків – до невеликих житлових будівель, дрібних підприємств (одне з яких потім розрослося в завод імені Артема), піхотних казарм. Закінчувалася вулиця між Єврейським і Братнім військовим кладовищами – і впиралася в Бабин Яр. Статус центральної вулиці Лук’янівки для Великої Дорогожицької закріпили навчальні заклади: колишня 6-а чоловіча гімназія (де тепер Інститут економіки) і колишня фельдшерсько-акушерська школа (нинішній медичний коледж).
Але поряд з усім цим в 1890-х роках в одноповерховому будиночку на початку вулиці влаштувався робочий-електрик Ювеналій Мельников. Під виглядом школи-майстерні він організував марксистський гурток для пролетаріату, відомий як «Лук’янівський клуб». У 1920-х роках про це згадали і перейменували Велику Дорогожицьку в Мельникова (хоча у свій час навіть в офіційних документах нову назву писали як «вулиця Мельника»).
Тепер ця вулиця – вже не околиця, а майже що центр. На ній, як і в інших місцевостях столиці, неухильно зникають маленькі старі будиночки, а на їх місці одна за одною ростуть багатоповерхівки. Щоб відчути цей процес, навіть не знаючи про колишню забудову, досить поглянути на «стрибає» нумерацію непарної сторони вул. Мельникова. Проте, тут все ще можна знайти поважні пам’ятники старовини з солідним родоводом. І з їх допомогою прочитати цікаву сторінку історії Києва.
Одна з найкрасивіших і стильних будівель Лук’янівки – особняк, оформлений архітектором Володимиром Безсмертним в дусі модерну. Його звели років сто тому для юриста Миколи Грабаря – керівника благодійного товариства, яке містило так звану Рубежівська виховну колонію для «важких підлітків» в районі нинішнього метро «Нивки». Бути може, польові квіти, зображені в ліпному декорі під еркером другого поверху, символізували юних підопічних Грабаря.
Колишнє приватну будівлю, збудовану в 1907 році для домовласника Бернарда Міллера, відразу після зведення орендувала фельдшерсько-акушерська школа, «підживлювала» персоналом губернську Кирилівську лікарню.
При школі діяла амбулаторія, де викладачі брали Лук’янівську публіку, а учні допомагали їм. Будинок з тих пір не змінив призначення: тут знаходиться медичний коледж. А з перших днів війни в цьому приміщенні діяв фронтовий евакопункт. На його базі сформували цілий санітарний ешелон, про що нагадує дошка на фасаді будівлі.