По Дніпру – за копійки

Але катання було загрожує небезпекою – на Дніпрі траплялися раптові шквали, перевертається вутлі човники. Недарма уздовж річки у Києва були налагоджені чергування місцевого відділення «Товариства поданих допомоги при корабельних аваріях», статут якого затвердили ще в 1871 році. Заможні кияни купували власні яхти і ставали членами місцевого яхт-клубу, заснованого в 1887 році.

На Дніпрі регулярно проводилися регати. Місто надало спільноті яхтсменів ділянку землі на Трухановому острові. Там були зведені клубне будівля, майстерні з будівництва та ремонту яхт, бони та інші необхідні споруди, поруч розбили мальовничий парк. Будівництвом займалися члени клубу, серед яких були відомі фахівці – інженер шляхів сполучення Микола Максимович, архітектор Володимир Ніколаєв, військовий інженер Михайло Фабрициус і інші. А для виготовлення яхт був виписаний досвідчений майстер з Кронштадта.

На початку ХХ століття вже були відомі і моторні човни. Однією з них – з мотором «Мерседес» – володів знаменитий київський архітектор Владислав Городецький. Моторка служила йому для того, щоб переміщати з місця на місце цілу віллу на воді – плавучу дачу, яку зодчий відповідно до свого мисливським захопленням назвав «Сафарі». Добре знав Городецького київський зоолог Едуард-Микола Шарлемань згадував, що «це був гарний павільйон в мавританському стилі, весь, як мереживо, прикрашений різьбленими дерев’яними візерунками, строєний з ялинових дощок і берести, яка служила шпалерами, з квітниками, верандами, великими парасольками, бібліотекою, кухнею на нижньому поверсі і з каютами для гостей, з ліжками, умивальниками, з водопроводом і т. д. ». Розповідали навіть, що в днище «Сафарі» були спеціальні ілюмінатори, через які можна було спостерігати за життям річкових мешканців.

Паломництва по воді У епоху пароплавів групові прогулянки киян на водному транспорті не були настільки популярні, як в наш час. Але все ж інколи вони проводилися. Найчастіше це робилося з пізнавальною метою для учнів. Важливу роль в подібних заходах грав Давид Марголін – відомий київський підприємець і філантроп. Він був фактичним господарем пароплавства по Дніпру і час від часу безкоштовно надавав річкові судна для екскурсій гімназистів і гімназисток. Його добрі справи високо цінувалися: комерції радник Марголін складався почесним охоронцем Фундуклеївської жіночої гімназії в Києві, удостоювався за корисну діяльність чинів і орденів.

Приємними річковими прогулянками ставали поїздки на рейсових пароплавах в дачні місцевості. Наприклад, внизу по Дніпру перебували Китаївські дачі. Вони обходилися зовсім недорого – якихось 15-20 гривень за кімнату на весь літній сезон. Щоранку пароплав возив бажаючих з Києва до Китаївській пристані, а о четвертій годині пополудні слідував назад. Серед пасажирів можна було зустріти не тільки дачників, а й прочан. Адже неподалік розміщувалася Китаївська Свято-Троїцька пустель – відома обитель зі старовинними печерами.

Катер-перевізник ( «лапоть») серед яхт у Труханового острова. З листівки 1950-х рр.

Точно також паломники і дачники плавали вгору по Дніпру. Тут знаходилася знаменита козацька святиня – Межигірський монастир, в якому з кінця позаминулого століття відновилися богослужіння, перервані при Катерині II. Нікому не приходило в голову огороджувати Межигір’я стіною п’ятиметрової висоти, сюди вільно добиралися по річці прочани. А монастирський готель влітку служила дачним пансіоном для одинаків і малосімейних. Чимало киян за помірну плату користувалися всіма перевагами Межигір’я – тишею і затишком, купальнями на відкритому березі, відмінною риболовлею.

У «постолах» і «Києвачах»

За радянських часів пихкаюче димом пасажирські пароплави поступилися місцем різнокаліберним теплоходам. Уцілілі парові суду курсували по зовсім вже коротким маршрутам, здійснюючи човникові перевезення з берега на берег. Так, до побудови в 1957 році пішохідного моста до міського пляжу на Трухановому острові туди цілісінький день снували невеликі катери. За невибагливий зовнішній вигляд кияни охрестили їх «личаками». Більш представницький виглядали прогулянкові річкові теплоходи типу «Києвач» з характерними закругленими формами. Вони вміщували 150 чоловік в салонах і на відкритих палубах. Ще більше пасажирів – 220 – брали на борт теплоходи типу «Бойченко» (названий за прізвищем відомого українського письменника і комсомольського діяча Олександра Бойченка). Тут палуба в кормовій частині була покрита тентом, до послуг пасажирів був буфет. Можливості для річкових прогулянок були найрізноманітніші: панорамні екскурсії по річці в супроводі гіда, виїзди в гирлі Десни або на мальовничі острови. Все це коштувало буквально копійки, а для груп з 15 і більше осіб застосовувався пільговий 50% -ний тариф.

Пікнік для політиків

Пікніки по річці – одна з популярних нині форм корпоративів – не раз проводилися і в минулому. Наприклад, зі спогадів Костянтина Станіславського в книзі «Моє життя в мистецтві» можна дізнатися, що під час київських гастролей трупи Київського художнього театру занурили на спеціально найнятий пароплав і повезли кататися під музику оркестру. А коли причалили до мальовничого лузі, то продовжили гуляння на природі. У червні 1917-го спеціальне прогулянкове судно взяло на борт політичних діячів. У той час в Києві велися напружені переговори між прихильниками Тимчасового уряду і Центральної Радою. Для згладжування суперечностей між учасниками їм влаштували спільне катання по Дніпру з вином, закускою і піснями.